“Слова без думки до неба не доходять”, – говорить король в “Гамлеті”. Промовляти слова молитви і молитися – зовсім не одне і те ж.
Якось вранці, кілька років тому, я зібрався в перукарню, тому що вдень мені треба було їхати в Лондон. Однак з першого ж листа, який я відкрив, я дізнався, що їхати туди не треба. Тоді я вирішив відкласти і стрижку. Але тут в моїй думці щось настирливо заговорило, майже зазвучало: “Йди до перукаря…” Не в силах це витримати, я пішов. У перукаря мого було багато незгод, і мені іноді вдавалося допомогти йому. Не встиг я відкрити двері, як він вигукнув: “Ох, я так молився, щоб ви сьогодні вранці прийшли!” І справді, прийди я на день пізніше, я б не зміг йому допомогти. Я був здивований; дивуюся і зараз. Звичайно, безперечним доказом це служити не може. Бувають збіги. Напевно, є телепатія.
Стояв я біля ліжка хворої, буквально з’їдженої раком. Посунути її хоч би трохи могли тільки три людини відразу. Лікарі обіцяли їй місяці життя, сестри (яким завжди видніше) – лічені тижні. Одна хороша людина помолилася за неї. Через рік вона ходила по крутих стежинках, а рентгенолог говорив: “Ні, це просто чудо!” Можливо і чудо, але не доказ. Всі медики згідні з тим, що їх наука не з точних. Медичні прогнози не завжди не виправдовуються і без чудес. Словом, якщо хочете, ви маєте право не повірити в зв’язок між молитвою і зціленням. Виникає питання: “Яке ж свідчення безперечне?”. Відповідь нескладна: на відміну від науки, тут таких свідоцтв немає і бути не може.
Деякі явища доводяться одноманітністю нашого досвіду. Закон тяжіння – це закон, тому що ніхто з нас не бачив, щоб тіла йому не підкорялися. Однак, якби навіть трапилося все, про що моляться люди, це ніяк не довело б того, що зветься силою молитви. Молитва – це благання, прохання. Сама суть прохання, що відрізняє її від наказу, в тому, що можна їй слухати, можна і не слухати. Коли Всезнаючий чує прохання досить безглуздих сотворінь, Він, звичайно, може їх не виконати. Незмінний “успіх” молитви не був би свідченням на користь християнства. Це швидше чаклунство, магія – здатність деяких людей напряму впливати на хід подій.
Безсумнівно, в Євангелії є слова, на перший погляд, що обіцяють, що виконається будь-яка наша молитва. Але є там і інше. Найкращий з тих, що молилися просив, щоб чаша Його минула. Вона не минула Його. Після цього треба б забути уявлення про молитву як про “вірний засіб”.
Багато які явища і закони доводяться не досвідом, а дослідами, штучно підлаштованими перевірками, які ми називаємо “експериментом”. Чи можна провести експеримент з молитвою? Не буду говорити про те, що істинний християнин не буде в цьому брати участь, бо йому ясно сказано: “Не спокушай Господа Бога твого”. Добре, це заборонене; але чи здійсниме це?
Уявимо собі, що якась кількість людей (чим більше, тим краще) погодяться між собою молитися шість тижнів про хворих лікарні А і не молитися про хворих лікарні Б. Потім підрахують результати, і побачать, що в першій лікарні більше зцілень, менше смертей. Заради наукової суворості можна повторити цей досвід декілька разів, в декількох місцях.
Але я не розумію, як молитися в таких умовах.
“Слова без думки до неба не доходять”, – говорить король в “Гамлеті”. Промовляти слова молитви і молитися – зовсім не одне і те ж; інакше для експерименту годилися б навчені папуги. Якщо наша мета – не зцілення хворих, ми не зможемо молитися про нього. За межами експерименту, в царстві молитви, немає ні найменших причин бажати зцілення одним хворим, але не іншим. Ви читаєте молитви не з жалості, а з наукової цікавості. Що б не робили язик ваш, губи, коліна, ви не молитеся.
Таким чином, ніякий експеримент нічого не доведе і не спростує. Це не так вже й сумно, якщо ми пригадаємо, що молитва – прохання, і порівняємо її з іншими проханнями.
Ми благаємо і просимо не тільки Бога, але і ближніх. Просимо передати сіль, підвищити зарплату, годувати нашого кота, поки ми у від’їзді, відповісти на нашу любов. Іноді випросити вдається, іноді – не вдається. Однак, і у разі успіху зовсім не просто довести з науковою суворістю причинно-наслідковий зв’язок між проханням і згодою. Можливо, ваш сусід і сам годував би кота, навіть якби ви забули про це попросити. Можливо, начальник просто боїться, як би вас не переманили. Що ж до любові, чи упевнені ви, що стали б просити, якби прекрасна пані давно не обрала вас?
Товариш, начальник, дружина можуть сказати вам і навіть думати, що поступили так, а не інакше, тому що їх попросили; ми можемо не сумніватися в правдивості їх і правоті. Але помітьте: упевненість наша базується не на наукових дослідах. Вона породжена особистими відносинами. Ми знаємо не “щось про них” – ми знаємо їх.
Переконаність в тому, що Бог завжди чує, а іноді – виконує наші молитви породжується точно так само. Той, хто добре знає дану людину, краще зрозуміє, через прохання чи по іншій причині він зробив те, чого ми хотіли. Той, хто добре знає Бога, краще зрозуміє, чи у відповідь на молитву Він послав мене до перукаря.
Молитва – не чаклунство або якийсь автомат. Насправді вона – або чистий самообман, або особисте спілкування між неповним, як зародок, сотворінням і довершеним Творцем. Молитва-благання, молитва-прохання – лише мала частина такого спілкування. Засмучення – його поріг, благоговіння – його святилище, радість про Бога – його трапеза. Коли ми спілкуємося з Богом, відповідь Його на благання – лише наслідок, і не найважливіший.
І все ж молитва-прохання дозволена нам і заповіджена: “Хліб наш насущний дай нам днесь”. Тут все непросте. Здавалося б, Всезнаючий не потребує наших підказок, Всемилостивий – в понуканнях. Але рівно так само Він не потребує посередників, ні в живих, ні в неживих. Він міг би підтримувати наше життя без їжі або дати нам хліб, минвши землеробників і пекарів, дати знання, минувши вчителів, дати віру, минувши проповідників. Однак Він допустив співпрацювати з Ним і грунт, і погоду, і тварин, і думку нашу, і волю. “Бог, – говорить Паскаль, – встановив молитву, щоб дарувати Своєму витвору високу честь: бути причиною.” Не тільки молитву: цю честь Він дарує нам у всіх наших діях. Дивно, що моя молитва може впливати на життя; анітрохи не менш (і не більш) дивно, що на неї можуть впливати мої вчинки.
Мені здається, Бог не робить Сам того, що може доручити нам, людям. Він велить робити незграбно і повільно те, що Він зробив би блискуче і швидко. Він попускає нам нехтувати Його веліннями і терпить, якщо ми не уміємо їх виконати. Ймовірно, ми дуже слабо уявляємо собі, як співпрацює кінцева, хоч і вільна воля, з волею Всемогутнього. Так і здається, що Господь невпинно стримує Себе, немов зрікаючись кожної миті від престолу. Ми не просто споживачі або глядачі – ми удостоєні участь в грі Господній. Можливо, це просто справа творення, що стається на наших очах? Ось так, саме так, Бог творить щось – та ні, творить богів! – з нічого.
Сам я схиляюся в це повірити. Але щонайбільше це – лише модель або символ. Істина є недоступна для нашому розуму. Задовільняємося малим, розвіємо погані подоби. Молитва – не машина. Молитва – не магія. Молитва – не рада Богу. Як і всяка наша дія, вона пов’язана з дією Божою, без якого нічого не значать всі земні причини.
Ще небезпечніше вважати, що ті, чиї молитви виконуються – фаворити Господні, впливові при Його дворі. Одне лише благання про чашу доводить, що це не так. Досвідчений і добрий християнин сказав мені суворі слова: “Я бачив багато виконаних молитов і багато чудес, але вони звичайно даруються початківцям – перед звертанням, відразу після нього. Чим далі ти пішов по християнському шляху, тим вони рідші”. Значить, Господь залишає без відповіді найкращих Своїх друзів? Що ж, Кращий з кращих закричав: “Для чого Ти Мене залишив?”. Коли Бог став Людиною, Людина ця була утішена менше від нас, менше від всіх. Тут – велика таємниця, і якби я зміг, я б все одно не посмів розгадувати її. Зробимо інше: коли, всупереч імовірності і надії, виконуються молитви таких, як ви і я, не будемо гордитися. Якби ми стали сильніші і доросліші, з нами поводилися б не так дбайливо і ніжно.
Клайв Стейплз Льюїс
